ПШБФ села Посягва

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Так жило наше село

Село Посягва вперше згадується в письмових джерелах в 1545 році. Саме тоді в списку земель Луцького замку згадуються «городні Спосеховських з Посехова». Тоді ці землі належали до Великого князівства Литовського. У 1563 році село належало Марії Посяговецькій, яка заповіла Посягву своїм синам. За Люблінською унією 1569 року село відходить до складу Речі Посполитої. «Король під загрозою конфіскації маєтків велить дворянам згодитися на з’єднання і підтвердити згоду присягою». Список обивателів Луцького повіту, як тих, що присягнули, так і тих, що не з’явилися до присяги, при цьому додається. В цьому списку згадується Овдотія Аксакова Посяговецька з Посяговець. Всі ці історичні свідчення дослідив і опублікував у праці «Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії» Микола Теодорович у 1897 році. У 1793 році за другим поділом Польщі село відійшло до Російської імперії.

Проте виводити час заснування села від першої письмової згадки є не зовсім достовірним. Археологічні знахідки свідчать про те, що життя в нашому селі вже тривало в ІІІ – ІІ тис. до н. е. . Ось на фото кам’яні знаряддя праці, які використовували наші далекі предки.

Побут

В житлі, побуті, одязі проглядалася передусім простота. До цього ж періоду відноситься і зібрання речей побуту та домашнього вжитку, які показано на фото.


На фото показані речі домашнього вжитку



Будинки зводились на церковних садибах, але свої, хоча й подібні до селянських хат із двох кімнат, пекарні (кухні) і світлиці без дерев’яної підлоги. Стеля та стіни не білилися, при потребі милися. Замість стільців попід стінами стояли ослони, зазвичай покриті килимами домашньої роботи – килимками.

Матушки у давнину одягались так, як шляхтянки, носили простий ситцевий сарафан, мальованку та запаску. На голові зав’язувалася хустка, як у селянок або ж намітка. Батюшки вільний від служби час присвячували садівництву, бджолярству, польовим роботам. З – поміж розваг відомі рибальство, мисливство, гра в шашки, рідше в карти. Бувало, гості священника упродовж тижнів проводили вечори за зазначеними настільними іграми, зранку вирушали на риболовлю чи полювання, на що часто витрачався весь день.

Казенних коштів у давнину Посягівсько – М’ятинська парафія не отримувала і користувалася лише церковними садибами та полями, що оброблялися парафіянами безкоштовно, а також приношеннями. Роботи задарма практикувалися доволі часто. Приміром, молодята: жених та наречена – перед шлюбом повинні були відпрацювати у священника сім днів. Позаяк вранці та ввечері юнак та дівчина озвучували відповідні молитви, це називалося "Ходити вчитися молитися Богу”.

Борщ і каша - їжа наша

Головним заняттям парафіян було землеробство. Серед побічних занять відомі візникування ( транспортування дров і вапна), ткацтво, риболовля. Останнім нерідко займалися переселенці, що вирушали вудити рибу за кілька верств. Коли ж наставало літо, багато хто з посягвівців і м’ятинців вирушав працювати буряківничі плантації до сусідніх сіл.

Свої господарчі будівлі переселенці, на відміну від місцевих, які їх плели, зводили з дерева. Всередині хати переселенців білилися тільки від стелі до половини стіни, а місцеві вибілювали все своє житло як всередині, так і знадвору.

Розміри селянських хат були доволі незначними. Довжина сягала не більше 3 1/2 сажня, ширина – 3 сажнів, висота – не більше 2 1/2 сажня, якщо вимірювати від підлоги до стелі. Зазначені габарити задовольняли лише невеликі сімейства, що складалися з 5-6 чол. Але часто в такій хаті мешкала селянська родина з 10-15 членів. Отож взимку люди спали і на підлозі, і на лавах, і, звичайно ж, на печі, а санітарно-гігієнічні умови ще більше погіршувались, якщо в дім приходила заразна хвороба.

Харчувалися посягвівсько-м’ятинські селяни, як правило, тричі на день (обід, полуденок, вечеря), а в зимові місяці – лише обідали і вечеряли. М’ясо вживалося дуже рідко, не більше 3-4 разів на рік – на Різдвяні свята, Пасху, у дні запустів, храмових свят, під час весіль. Основна повсякденна їжа – хліб, сало, капуста, картопля, огірки, цибуля, часник, подеколи – сир і молоко. Пшеничним хлібом ласували теж нечасто, тільки в урочистих випадках (весілля, хрестини тощо).

Гарячі страви включали в себе борщ, капусту, галушки, ячмінну і пшеничну крупи, лемішку, квошу, чжур, часом – пампушки, коржі, пироги, вареники всіх можливих видів.

В деяких випадках селяни готували спеціальні страви. Зокрема, перед Різдвом, на Вілію – кутю з медом і маком та узвар (варені груші, яблука, сливи), а на власне Різдво та подальші січневі свята – кутю з салом, смажену ковбасу, свинину, пружиню (яєчню). На Великдень зазвичай випікали порося, ласували яйцями, ковбасою, сиром і, звичайно ж, паскою.

В пору запустів господині чаклували знову ж таки над свининою чи іншою м’ясною стравою, локшиною (здебільшого макаронами з молоком або салом), варениками з сиром. На весілля варили борщ, готували капусту із свининою, молочну кашу, вареники з сиром, пекли пшеничні калачі, коровай. Під час поминальних обідів у Посягві і М’ятині споживали капусту, варений горох, пшеничну кашу з маком, до якої додавалися книші – пшеничний хліб особливої форми.

А ми жито сіяли

Серед доходів з кожного селянського наділу площею 13 десятин становив у Посягві 20 кіп жита (25 корців), 25-30 кіп ярового хліба (30 і більше корців), 5-6 возів сіна. Аби упродовж року прогодувати середньостатистичну місцеву селянську сім’ю з 5-6 чол., на описану пору було потрібно не менше 14 корців. Зокрема жита – 11 корців, іншого зерна – 3 корці.

Позаяк хліба часто не вистачало, чимало селян мусили його докуповувати, щоб прогодуватися. Про те з-поміж посягвівців були і такі, хто продавав своє жито. Перед усім це ті мешканці, котрі, крім своїх, засівали ще й орендовані (наймані) лани.

Аби прогодувати пару коней, жителям Посягви і М’ятина слід було запастися на зиму 6 возами сіна, стількома ж - соломи, 6 корцями вівса. І це при тому, що селянин, який володів зазначеними кіньми, упродовж року заробляв з їх допомогою не більше 30 карбованців. Щодо корови, то на її утримання на ту пору готували віз сіна і 2 вози соломи. Тоді ж у селі існував такий звичай. Весь прибуток, який дають поле, худоба, вівці, забирає собі господар, а прибуток з городу – дружина.

Сільська громада Посягви звичайно обкладалась викупними, поземельними мирськими податками. Наприклад, у 1897 році вона сплатила 886 крб. 71 коп. податків, в т.ч. викупних – 473 крб. 96 коп., поземельних – 147 крб. 03 коп., мирських – 265 крб. 72 коп.

Народна медицина

На 57-й сторінці позачасового церковно-парафіяльного літопису облдержархіву описані посягвівські рецепти народної медицини, якими користувалися посягівці та м’ятинці у давнину, аби позбутися тої чи іншої недуги. Скажімо, від пропасниці селяни лікувалися (приймали в середину) відваром з коріння берези, де водилися мурахи. Проти ревматизму пили настій з чорниці та розтирали ним тіло. Кольки зникали, коли хворі натиралися соком чорної редьки, змішаної з камфорою і горілкою, дитячі сухоти – якщо недужі купалися увідварі рослини «мудиків», застаріла пропасниця – коли два дні носили за пазухою живу жабу, болі в шлунку – після вживання звіробою, настояного на горілці.

У випадку водянки пухлина обкладалася сирим листям водяної лілії. Але це один рецепт. Інший зводиться до того, що хворого купали у воді, куди вливалися відвар з жита, ячменю і вівса (всього разом одне горня), відвар воскобою (жом при добуванні воску), кількість якого становила 1/2 горняти, та одне горня кореня ожини.

А ось один із «ветеринарних» рецептів. Від кров’яної сечі у худоби посяг вівці застосовували пійло з попелу житніх колосків із зерном, розведеного в ? пляшки води .

Широко були розповсюджені поміж селян і різноманітні замовляння. Аби не боліла голова, 12 разів казали: «Сходьтесь, гори і долини, сходьтесь, кості, до … голови». При цьому голова хворого була обв’язана крайкою.

Кровотечу намагались зупинити такими словами: «Йшов чернець через ловець (хворе місце.-А.М.), сіяв ружу, щоб не зійшла, щоб не боліло, щоб кров не йшла». Відтак нашіптувалась молитва.

Пропасницю і зубний біль знімали наступним чином. Спочатку шукали рослину коров’як, що цвіла (т.з. царський скіпетр), нагинали її до землі і притискали каменем, приказуючи: «Тоді тебе пущу, як перестане мене трясця трясти» або «Як перестануть мені зуби боліти».

Щоб зняти дитячі «вроки», ворожка у Посягві наповнювала склянку водою і кидала туди дев’ять вуглин. Після цього згаданою водою вмивалося обличчя дитини та одночасно зашіптувалась молитва.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2018
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz