ПШБФ села Посягва

Найдавнішою спорудою села є Свято-Троїцька церква, побудована у 1775 році силами парафіян. Є свідчення, що раніше на цьому ж місті стояла «стара» церква, але через аварійний стан була розібрана і посягвівці збудували нову будівлю у класичному українському стилі. Основа церкви у вигляді хреста, входом із Заходу. Віншують церкву три куполи, яки символізують Святу Трійцю. Ця споруда віднесена до Пам’яток історії і культури України.

Відомий дослідник нашого краю Микола Теодорович у дослідженні «Історико-статистичний опис церков та парафій Волинської єпархії» у 1987 році подає такі дані: «Село Посягва, з двома водоймами, волості Здовбицької, від Житомира 200 верст, від Острога 28 верст, від поштової станції Антопіль 13 верст, від найближчої залізничної станції Здолбунів 12 верст. Найближчі парафії – с. М’ятин – 2 версти, с. Підліски – 2 версти, с. Новосілки – 5 верст, с. Тай кури -5 верст, с. Ново ставці – 3 версти. Церква в с. Посягва в ім’я Живої Трійці, побудована у 1775 році на кошти парафіян. Начиння недостатнє. Копії метричних книг та сповідні відомості зберігаються з 1810 року, порічний церковний літопис – 1806 року. Церква володіє землею 35 десятин. На цю землю є план з 1854 року і проект 1852 року. Земля ця недалеко від церкви. Священницький будинок міцний, а із господарських будівель є тільки старі клуня, хлів для худоби, возівня та його власна конюшня. Для дяка будинок міцний, а з господарських будівель є нова клуня від парафіян, та конюшня, що є його власною. При церкві 22 жовтня 1885 року відкрита церковно-парафіяльна школа, яка знаходиться в будинку дяка, з оплатою вчителю 25 карбованців в рік, учнів – 20 хлопчиків.

Посягва – маєток поміщика Миколи Барського. Дворів – 43, православних – 358 чол., католиків – 42 чол., євреїв – 30 чол.. Священником в церкві Антон Шушковський, дяк – Микола Романовський. До Посягвівської парафії приписана церква с. М’ятин».

Церква знаходиться на східній околиці села і ніби зустрічає прибулих своїм благословенням. Досліджено, що за час існування церкви тут проповідували Слово Боже 17 священників. Найвідоміші з них – династія Павловських, які 104 роки були настоятелями храму, отець Антон Шушковський та отець Корній Аврамчук.

У XX столітті наша церква знала багато гоніння та зневаги. У 20-30-х роках церква мусила нести до людей Слово Боже в умовах жорсткого контролю зі сторони польської влади. Але саме церква стала організатором сільської «Просвіти». У 1942 році парафіяни змушені були зняти церковні дзвони і закопати їх, бо німецькі загарбники тоді забирали дзвони для переплавки на метал. Ці дзвони не знайдені і до сьогоднішнього часу. У післявоєнний час, в роки войовничого атеїзму, церква змушена була виживати в умовах справжнього гоніння. У 1989 році сколихнуло церковне протистояння парафіян, багато в чому спровоковане священником Філаретом Бензюком. Тоді громада відстояла своє право слухати Слово Боже рідною мовою, церква дістала підпорядкування Київському Патріархату.

«Церква тут в і’мя Святої великомучениці Параскови П’ятниці, храмове свято відзначається 10 листопада. Церква дерев’яна з такою ж дзвіницею, побудована 1759 року і реконструйована у 1874 році за кошти парафіян. В 1885 році покрита залізом та пофарбована. Начинням бідна. Церкві належало всього 36 десятин землі, яка розміщувалась в 4-х кусках. На цю землю складено проект 10 жовтня 1852 року, а план на неї – 26 грудня 1843 року. На церковній землі є дуже старий церковний жилий будинок. При церкві 1 жовтня 1886 року відкрита школа грамотності, яка знаходиться в найманому селянському будинку з утриманням від громади на 108 карбованців, з яких 70 карбованців отримує вчитель, учнів – 22 хлопчики і 2 дівчинки. М’ятин – володіння графа Олександра Іллінського. Дворів всього 33, парафіян – 262. Церква ця приписана до Посягвівської парафії».

Такі дані про церкву в селі М’ятин подає згадуваний дослідник Волині Микола Теодорович станом на 1897 рік. Теперішня будівля церкви споруджена у 1874 році в класичному українському стилі (на фото). Основа у вигляді хреста, вхід в церкву – із Заходу. З того часу церква зовнішньо не змінилася. Тільки було змуровано високу і міцну загорожу (фото 4) та значно змінилося начиння. За різних часів і різних влад церква не припиняла своєї діяльності.

Релігійне протистояння початку 90-х років не вплинуло на її статус. Тепер ця церква має підпорядкування Українській православній церкві Московського патріархату.

У другій половині XX століття церква значно збагатила та оновила внутрішнє начиння, було проведено внутрішній ремонт та відреставровано іконостас і настінний розпис. Поряд з цвинтарем є сільське кладовище.

Олексіївка

Село Олексіївка, як і навколишні села Сергіївка та Михайлівка, виникло відносно недавно і штучно. Пізньої осені 1896 року на вільній землі навколо Посягви були переселені сім’ї з територій, які відводилися під військовий полігон. Жителі хутора Карловщина були переселені в новозасновану Олексіївку. У 1897 році тут проживав 91 житель. Таке маленьке село не могло побудувати та утримувати власну церкву, тому було приписане до Посягвівської парафії. У наступному році сюди переїхала сім’я Назарчука Максима, прозваного Шкарабурою, який на власній землі поряд з господарством власноручно і за власний кошт побудував цегляну каплицю в честь Ікони Казанської Божої Матері. Старожили переказують, що Шкарабура мав якийсь гріх і в спокуту його й побудував каплицю. Згодом Олексіївні започаткували храмове свято на 4 листопада.

Каплиця має прямокутну форму, з над дашком, увінчаним хрестом. Вона має три вікна, в яких розміщено ікони. Обгороджена. Такою вона простояла 70 років за різних влад і режимів. А пізньої осені 1968 року з ініціативи голови колгоспу Галини Цимбалюк та парторга Ніни Дейнеки її було знищено. Місцевий тракторист – орденоносець Іван Каштелян трактором зсунув каплицю до річечки. На захист святині стала Кулина Бояр, ланкова, депутат обласної ради. Але що могла зробити одна жінка?

Вже коли Україна стала незалежною, місцева громада зібрала добровільні пожертви і на тому самому місці збудувала нову каплицю (на фото),таку ж саму як і попередня. Тут завжди чисто і охайно, влітку цвіте багато квітів. А 4 листопада, на храмове свято, тут збираються Олексіївці та їх гості на Службу Божу.

Ясне

Село Ясне виникло пізньої осені 1896 року під назвою Михайлівна. Тоді на території Рівненщини виділялися землі під військовий полігон, а тамтешні села підлягали виселенню. На вільні землі біля села Посягва і переїхали переселенці з гориньградських хуторів. Того року тут поселилося 11 сімей, а наступного – 23 сім’ї. село Михайлівка було тоді маленьке і збудувати свою церкву не могло, тому люди ходили до церкви в Посягву.

У 1898 році односельчани поставили в селі «фігуру» - дерев’яний хрест, а в 1904 році на його місці звели дерев’яну каплицю в честь Успіня Пресвятої Богородиці і започаткували храмове свято на «першу Пречисту» 28 серпня.

У 1937 році громада села на цьому ж місці побудувала нову цегляну будівлю. Майстрами на будівництві були Гордій Назарук та Онисим Котовець.

В часи радянської влади, коли Слово Боже переслідувалося, вищі чиновники хотіли знищити церкву і вирвати з людських душ віру в Бога. Взимку 1968 року ввечері до каплиці під’їхали трактори і частково зруйнували її, скинувши верхню її частину та знищивши ікони. Такою вона стояла 20 років.

У 1988 році, в рік 1000-ліття християнства на Русі каплицю було відбудовано силами односельчан. І сьогодні вона має прямокутну форму, будівля висока, з наддашком. Зверху увіншана хрестом (на фото).

У верхній частині розміщено іконостас з іконами «Успіня Пресвятої Богородиці», «Різдво Ісуса Христа» « Вознесіння Ісуса Христа».

Каплиця огороджена, біля неї насаджено багато квітів, сама будівля прикрашена стрічками та квітами. 28 сарпня тут збирається багато людей і правиться служба Божа.

Сергіївка